DNS для новачків: як працюють записи і чому без них не обійтися

Інтернет здається простим: ми вводимо адресу сайту в браузері й миттєво отримуємо доступ до потрібної сторінки. Але за цією зручністю стоїть складна система, без якої жоден сайт, поштовий сервіс чи онлайн-додаток не працював би. Саме вона забезпечує зв’язок між користувачами та серверами, швидкість завантаження й коректну роботу всіх ресурсів.

У цій статті ми розберемося, як працює ця система, хто керує її елементами, які існують типи записів та чому навіть невеликі зміни у налаштуваннях можуть впливати на роботу сайту. Матеріал орієнтований на новачків і допоможе зрозуміти, чому DNS – основа сучасного інтернету.

Що таке DNS-сервер і як він функціонує?

DNS-сервер – це спеціалізований комп’ютер, який зберігає та обробляє дані про відповідність між доменними іменами і IP-адресами. Він виступає посередником між користувачем і сервером сайту: коли ви вводите адресу ресурсу в браузері, DNS-сервер отримує запит і повертає правильну IP-адресу, щоб браузер знав, куди звертатися.

Робота DNS-сервера базується на ієрархічній системі:

1. Спершу перевіряється локальний кеш (чи вже зберігалася ця адреса раніше).
2. Якщо даних немає – запит надсилається далі до інших серверів: кореневого, TLD (відповідає за зону .com, .ua тощо) та авторитетного (який зберігає остаточну інформацію про домен).

DNS-сервер виконує роль «довідника», який знає, де шукати потрібний ресурс, і робить це максимально швидко, щоб користувач не помічав складності процесу.

Чому DNS – фундамент інтернету

DNS є ключовою ланкою, яка робить інтернет зрозумілим і доступним для людей. Завдяки йому ми працюємо з простими назвами сайтів, а не з довгими числовими адресами. Без системи доменних імен мережа була б набором IP-послідовностей, що зробило б її майже непридатною для щоденного користування.

Крім зручності, DNS безпосередньо впливає на швидкість і стабільність роботи сайтів. Чим оперативніше система знаходить потрібну IP-адресу, тим швидше завантажується сторінка. Це важливо не лише для користувачів, але й для бізнесу: затримка навіть у кілька секунд може призвести до втрати відвідувачів.

Також DNS – основа безпеки. Він визначає, чи потрапить користувач на справжній сайт, чи на підробку, а правильні записи захищають роботу електронної пошти та онлайн-сервісів від збоїв і шахрайських атак. Саме тому DNS називають «фундаментом інтернету» – від нього залежить зручність, швидкість і надійність всієї мережі.

Історія розвитку DNS

На початку існування інтернету не було зручної системи для перетворення назв сайтів у цифрові адреси. Усі відповідності доменів і IP зберігалися у спеціальному файлі hosts.txt, який вручну вели в Стенфордському дослідницькому інституті.

Кожен комп’ютер завантажував оновлену версію цього файлу, щоб мати актуальний список сайтів. Коли ресурсів стало тисячі, така модель перестала працювати – обсяг інформації зростав надто швидко.

У 1983 році інженери Пол Мокапетріс і Джон Постел запропонували новий підхід – Domain Name System (DNS). Він передбачав розподіл інформації між численними серверами, що зробило інтернет масштабованим і стабільним. Відтоді DNS став універсальною мовою для навігації в мережі.

З роками система вдосконалювалась:

• додалися механізми кешування, щоб прискорити відповіді;
• з’явилися розширення DNSSEC, що захищають від підміни даних;
• упроваджено технології DNS over HTTPS (DoH) та DNS over TLS (DoT) для підвищення приватності.

Сьогодні DNS – це розгалужена мережа серверів по всьому світу, яка щосекунди обробляє мільярди запитів і продовжує залишатися невидимим, але критично важливим фундаментом інтернету.

Як працює DNS-запит

Коли користувач вводить адресу сайту в браузері, запускається цілий ланцюжок дій, який триває всього кілька мілісекунд. Його мета – знайти правильну IP-адресу для вказаного домену.

Процес виглядає так:

1. Перевірка локальних даних. Спочатку система звертається до кешу браузера чи операційної системи. Якщо потрібна IP-адреса вже збережена, сайт відкриється миттєво.
2. Запит до рекурсивного DNS-сервера. Якщо локально запису немає, запит надсилається на DNS-сервер провайдера або публічний сервер (наприклад, Google DNS 8.8.8.8 чи Cloudflare 1.1.1.1).
3. Кореневі сервери. Рекурсивний сервер звертається до кореневого DNS, який не знає конкретної адреси, але вказує, де шукати далі – у серверів, що відповідають за потрібну зону (.com, .ua тощо).
4. TLD-сервери. Сервер верхнього рівня (TLD) повідомляє, які авторитетні DNS-сервери керують конкретним доменом.
5. Авторитетний сервер. Цей сервер містить остаточний запис про домен і повертає правильну IP-адресу.
6. Відповідь користувачу. Рекурсивний сервер відправляє знайдену адресу назад до браузера, і той встановлює з’єднання з потрібним сайтом.

Весь процес схожий на багаторівневий пошук у довіднику: від загального до точного. Кожен етап займає частки секунди, тому користувач бачить результат майже миттєво.

DNS-зона: де зберігаються записи

DNS-зона – це область у системі доменних імен, яка містить усю інформацію про конкретний домен. У ній зберігаються всі DNS-записи: від адресних (A, AAAA) до поштових (MX) та службових (NS, TXT тощо).

Технічно DNS-зона виглядає як спеціальний файл – zone file, де у структурованому вигляді прописані всі правила для домену. Саме цей файл визначає, на яку IP-адресу буде вказувати домен, які сервери оброблятимуть пошту, які субдомени існують і які додаткові налаштування застосовані.

Наприклад, у зоні домену example.com може бути вказана основна IP-адреса сайту, сервер для прийому пошти та перенаправлення з www.example.com на example.com. Усі ці записи зберігаються на авторитетному DNS-сервері, і саме він відповідає за правильність інформації. Якщо в зонному файлі допустити помилку, сайт або пошта можуть стати недоступними. Тому управління DNS-зоною є однією з ключових задач адміністрування домену.

Хто керує DNS-записами і як це працює

DNS-записи не існують самі по собі – ними керують різні учасники, від реєстраторів доменних імен до адміністраторів сайтів. Кожна ланка в цій системі відповідає за свій рівень контролю та визначає, як саме буде працювати домен. Щоб зрозуміти цю систему детальніше, розглянемо кожен рівень окремо.

Реєстратор домену

Реєстратор – це компанія, у якої ви купуєте доменне ім’я. Саме вона визначає, які NS-записи прописані для домену, тобто які DNS-сервери будуть обслуговувати цей домен. Якщо NS-записи вказані неправильно або відсутні, домен просто не працюватиме, бо інші сервери не знатимуть, де шукати інформацію про нього.

У панелі реєстратора можна змінювати NS-записи, щоб передати керування доменом іншому провайдеру чи сервісу. Це перший і базовий крок у системі управління DNS, який визначає, куди будуть спрямовані всі подальші запити.

DNS-хостинг

DNS-хостинг – це сервіс, на якому фактично зберігаються всі записи про ваш домен. Саме тут розміщується зонний файл із повним набором A, MX, CNAME, TXT та інших записів. Коли користувач вводить адресу сайту, саме DNS-хостинг відповідає за обробку запиту й повернення правильної IP-адреси або інших даних.

Роль DNS-хостингу можна порівняти з базою даних, яка завжди має бути доступною. Якщо сервіс працює нестабільно або повільно, це безпосередньо впливатиме на швидкість завантаження сайту й роботу поштових сервісів. Тому для бізнесу критично важливо використовувати надійний DNS-хостинг із кількома серверами та відмовостійкою інфраструктурою.

Адміністратор (ви самі)

У більшості випадків власник домену або його технічний адміністратор отримує доступ до панелі керування DNS-хостингу. Це дозволяє самостійно створювати, змінювати чи видаляти записи. Наприклад, ви можете додати запис A для вказівки нової IP-адреси сервера, налаштувати MX-запис для пошти або прописати TXT-запис для підтвердження домену в сервісах Google чи Facebook.

Цей рівень управління дає гнучкість, але вимагає уважності. Неправильне значення навіть у одному записі може зробити сайт або пошту недоступними. Тому адміністратор має розуміти, як працюють різні типи DNS-записів і яку роль вони відіграють у роботі домену.

Делегування

Делегування – це процес передачі управління DNS-записами від одного сервісу до іншого. Найчастіше це робиться шляхом зміни NS-записів у реєстратора. Наприклад, ви можете купити домен у одного провайдера, але керувати ним через інший сервіс, наприклад Cloudflare чи DNS-сервери хостинг-компанії.

Також можна делегувати не лише головний домен, а й окремі субдомени. Це зручно, коли різні частини одного проєкту працюють на різних серверах: наприклад, сайт розміщується у одного провайдера, а пошта обслуговується іншим.

Завдяки делегуванню власник домену отримує гнучкість і може обирати найбільш зручний або безпечний сервіс для управління DNS. Але важливо пам’ятати: після зміни NS-записів усі налаштування потрібно робити вже у новій панелі, інакше вони не матимуть жодного ефекту.

Типи DNS-записів і їхнє призначення

DNS-записи – це інструкції для серверів, які визначають, як саме має працювати домен. Вони задають маршрутизацію трафіку, роботу поштових сервісів, налаштування безпеки та інші параметри. Без цих записів сайт не відкривався б, пошта не доставлялася, а сервіси перевірки не змогли б підтвердити власника домену.

Усі записи зберігаються в DNS-зоні та виконують конкретні завдання: одні відповідають за IP-адреси, інші – за поштові сервери чи підтвердження прав на домен. Для базової роботи достатньо кількох ключових записів, але в реальних проєктах часто використовується розширений набір. Розглянемо основні типи DNS-записів і їхні функції.

A Record

A Record (Address Record) – це один із найважливіших і найпоширеніших DNS-записів. Він вказує, на яку IPv4-адресу повинен спрямовуватися конкретний домен або піддомен.

Коли користувач вводить адресу сайту, наприклад example.com, саме A Record визначає, до якого сервера з IP-адресою, наприклад 192.0.2.1, потрібно звернутися. Без цього запису браузер просто не знатиме, де знаходиться сайт.

A Record використовується для:

• прив’язки домену до вебсервера;
• налаштування субдоменів (blog.example.com → 192.0.2.2);
• маршрутизації трафіку між різними серверами.

Це базовий елемент роботи DNS, адже без нього сайт технічно не існує в мережі.

AAAA Record

AAAA Record виконує ту ж функцію, що й A Record, але замість IPv4 використовує IPv6-адреси. Цей тип запису з’явився з розвитком нового стандарту адресації, адже кількість доступних IPv4-адрес давно вичерпана.

Приклад: якщо домен example.com має AAAA-запис 2001:0db8:85a3:0000:0000:8a2e:0370:7334, то всі звернення до цього домену будуть перенаправлятися на сервер із вказаною IPv6-адресою.

Використання AAAA Record стає дедалі актуальнішим, адже підтримка IPv6 зростає у більшості провайдерів і великих проєктів. Для нових сайтів рекомендується додавати як A, так і AAAA записи, щоб забезпечити сумісність для всіх користувачів незалежно від того, яку систему адресації вони використовують.

Запис MX

MX Record (Mail Exchange) відповідає за роботу електронної пошти для домену. Він вказує, на який поштовий сервер мають надходити повідомлення, що надсилаються на адреси з цим доменом.

Наприклад, якщо у вас є пошта info@example.com, саме MX-запис визначає, який сервер оброблятиме ці листи – mail.example.com чи інший, залежно від налаштувань.

Особливість MX-записів у тому, що вони можуть мати пріоритет. Якщо задано кілька серверів, система завжди спершу звертається до сервера з найвищим пріоритетом (наприклад, 10). Якщо він недоступний, запит передається на резервний сервер з нижчим пріоритетом (20, 30 тощо).

Без правильно налаштованого MX-запису пошта на домені не працюватиме: листи просто не будуть доставлятися. Тому цей запис критично важливий для бізнесу та будь-яких проєктів, де використовується корпоративна електронна пошта.

Запис CNAME

CNAME Record (Canonical Name) використовується для створення псевдонімів доменних імен. Він дозволяє одному домену вказувати на інший, спрощуючи керування й уникнення дублювання налаштувань.

Найчастіший приклад – перенаправлення з www.example.com на основний домен example.com. Завдяки CNAME не потрібно налаштовувати A або AAAA-записи для обох адрес окремо: достатньо зробити головний запис для example.com, а www.example.com «підтягне» його автоматично.

CNAME зручний для:

1. Створення субдоменів, які мають вказувати на інший домен.
2. Інтеграції сторонніх сервісів (наприклад, підключення поштових або хмарних платформ).
3. Підтримки зручних альтернативних адрес для одного й того ж ресурсу.

Обмеження: CNAME не можна використовувати для основного домену (root-домену), він застосовується лише до субдоменів.

SRV Record

SRV Record (Service Record) використовується для вказівки місця розташування певного сервісу – його хосту та порту. На відміну від A чи CNAME, які просто співставляють домен і адресу, SRV дає більш детальну інформацію: який сервер відповідає за конкретну послугу і на якому порту вона працює.

Приклад: для сервісів IP-телефонії (VoIP) або месенджерів SRV-запис може виглядати так:

_sip._tcp.example.com. 3600 IN SRV 10 60 5060 sipserver.example.com. Цей запис означає, що сервіс SIP (інтернет-телефонія) доступний по протоколу TCP, на порту 5060, на сервері sipserver.example.com.

SRV-записи важливі для:

• VoIP-телефонії та месенджерів;
• сервісів Microsoft (наприклад, Skype for Business, Office 365);
• підключення до ігрових серверів.

Вони дозволяють системам автоматично знаходити потрібні сервіси без ручного введення адреси й порту, роблячи роботу зручнішою й надійнішою.

TXT Record

TXT Record (Text Record) зберігає текстову інформацію, яка може бути використана як людьми, так і сервісами. Спершу він задумувався для довільних приміток про домен, але з часом став інструментом для безпеки та верифікації.

Найчастіше TXT-записи застосовуються для підтвердження права власності на домен у зовнішніх сервісах, налаштування електронної пошти та захисту від спаму. Саме у форматі TXT створюються записи SPF, DKIM та DMARC, які визначають, які сервери мають право надсилати пошту від імені домену, та перевіряють автентичність повідомлень.

Без TXT-записів робота з корпоративною поштою, інтеграція із зовнішніми сервісами чи налаштування додаткових перевірок була б неможливою. Вони стали універсальним інструментом для додаткової інформації та безпеки в системі доменних імен.

CAA Record

CAA Record (Certification Authority Authorization) визначає, які центри сертифікації (CA) мають право видавати SSL-сертифікати для конкретного домену. Це додатковий рівень безпеки, що захищає власників сайтів від несанкціонованого випуску сертифікатів.

Наприклад, якщо у CAA-записі вказано лише Let’s Encrypt, то жоден інший центр сертифікації не зможе видати SSL для цього домену. У разі спроби створення сертифіката через інший CA він буде відхилений.

CAA допомагає уникнути ситуацій, коли зловмисники намагаються отримати сертифікат для чужого сайту, щоб підмінити його або організувати атаку. Цей запис використовується рідше, ніж A чи MX, але є важливим елементом політики безпеки сучасних вебресурсів.

NS Record

NS Record (Name Server) вказує, які сервери імен є авторитетними для домену. Саме вони зберігають інформацію про всі DNS-записи та відповідають на запити інших серверів. Якщо NS-записи вказані неправильно, сайт стане недоступним, оскільки система не знатиме, де шукати дані про домен.

Зазвичай для відмовостійкості використовується кілька NS-записів, щоб у разі збою одного сервера інший міг взяти на себе обробку запитів. Кожен домен обов’язково має мати такі записи, адже саме вони визначають, де фізично зберігається інформація про нього.

Правильне налаштування NS-записів є базовим етапом підключення домену до хостингу або стороннього сервісу управління DNS. Вони виконують роль «карти», яка показує, на які сервери делеговане керування доменом.

PTR Record

PTR Record (Pointer Record) використовується для зворотного DNS-пошуку. Якщо звичайні записи A та AAAA перетворюють доменне ім’я на IP-адресу, то PTR робить протилежне – визначає домен за вказаною IP-адресою.

Основна сфера застосування PTR-записів – електронна пошта. Багато поштових серверів перевіряють їх наявність, щоб переконатися, що листи надсилаються з легітимного джерела. Якщо PTR-запис відсутній або налаштований неправильно, повідомлення можуть потрапляти у спам або взагалі не доставлятися.

Таким чином PTR-запис є важливим елементом системи довіри в інтернеті, особливо для поштових сервісів та заходів безпеки.

TLSA Record

TLSA Record застосовується у поєднанні з технологією DANE (DNS-based Authentication of Named Entities) для підвищення безпеки з’єднань. Він дозволяє «прив’язати» TLS-сертифікат до конкретного домену через DNS.

Завдяки цьому браузер чи поштовий клієнт може перевірити, що сертифікат, який використовується сервером, дійсно належить власнику домену, а не був підмінений зловмисниками. Це суттєво ускладнює можливість проведення атак типу «man-in-the-middle», коли трафік намагаються перехопити або підробити.

Хоча TLSA Record поки що не настільки поширений, його використання поступово зростає у сферах, де потрібна максимальна надійність і захист даних, наприклад у фінансових сервісах чи державних установах.

SVCB Record

SVCB Record (Service Binding) – це відносно новий тип DNS-запису, створений для оптимізації роботи інтернет-сервісів. Він дозволяє в одному записі вказувати не лише адресу сервера, а й додаткові параметри підключення: підтримувані протоколи, пріоритети чи альтернативні шляхи з’єднання.

Його головна мета – прискорення встановлення з’єднання та підвищення безпеки. Завдяки SVCB клієнт отримує відразу повний набір даних про доступний сервіс і може вибрати найефективніший спосіб підключення без зайвих запитів.

У практиці цей запис часто використовується як основа для HTTPS-записів, які ще більш спеціалізовані. Технологія поступово набирає популярність, адже допомагає зменшити затримки й зробити інтернет-з’єднання стабільнішими.

HTTPS Record

HTTPS Record є спеціалізованою версією SVCB-запису, створеною для оптимізації саме веб з’єднань через протокол HTTPS. Він дозволяє браузеру одразу отримати додаткову інформацію про сервер: які методи шифрування підтримуються, які альтернативні адреси доступні та які параметри варто використати для швидшого і безпечнішого з’єднання.

Завдяки цьому скорочується час встановлення сесії між браузером і сервером, а також підвищується захист користувача від потенційних атак. Наприклад, браузер може ще до початку з’єднання дізнатися, що сайт підтримує лише сучасні безпечні алгоритми, і налаштувати передачу даних відповідно.

Використання HTTPS-записів поступово поширюється, оскільки воно робить завантаження сайтів швидшим, а роботу з вебресурсами – більш захищеною. Для великих проєктів це один із способів підвищити стабільність та довіру з боку користувачів.

TTL або чому DNS-зміни не працюють миттєво

TTL (Time To Live) – це параметр, який визначає, скільки часу DNS-запис може зберігатися в кеші серверів і пристроїв. Поки цей час не закінчиться, зміни у налаштуваннях домену не будуть помітні всім користувачам, навіть якщо ви вже оновили записи.

Наприклад, якщо TTL для A-запису встановлено на 3600 секунд (1 годину), то після зміни IP-адреси домен ще може відкриватися зі старої адреси протягом цієї години. Це пояснює, чому оновлення DNS не відбувається миттєво й чому різні користувачі в різних країнах можуть бачити різний результат.

Правильне налаштування TTL важливе для стабільної роботи сайту. Для звичайних проєктів зазвичай достатньо значення 3600–14400 секунд (від 1 до 4 годин). Але перед міграцією або критичними змінами TTL варто знизити до 300 секунд, щоб нові налаштування поширилися швидше.

Файл hosts: інструмент для локального тестування

Файл hosts – це локальний список відповідностей між доменними іменами і IP-адресами, який зберігається на комп’ютері користувача. Його особливість у тому, що він має вищий пріоритет за DNS-сервери: якщо у файлі прописана IP-адреса для певного домену, браузер буде використовувати саме її, ігноруючи налаштування у глобальній DNS-системі.

Цей інструмент часто застосовують розробники та адміністратори. Наприклад, під час створення нового сайту можна вказати у файлі hosts тестову IP-адресу сервера й перевіряти роботу ресурсу ще до того, як зміни будуть внесені у DNS-записи. Це дозволяє уникати простоїв і проводити налаштування в «закритому режимі».

У різних операційних системах файл hosts зберігається за різними шляхами: у Windows – у каталозі C:\Windows\System32\drivers\etc\hosts, у Linux та macOS – у /etc/hosts. Для редагування потрібні права адміністратора.

DNS-кеш: роль у швидкості та очищення

DNS-кеш – це тимчасове збереження інформації про відповідність доменів та IP-адрес на пристрої користувача, у браузері чи на рекурсивних DNS-серверах. Завдяки кешу повторні запити виконуються значно швидше: система одразу бере дані з пам’яті, а не звертається кожного разу до авторитетних серверів.

Однак кешування має і зворотний бік. Якщо ви змінили IP-адресу або інші записи домену, а кеш ще не оновився, користувач може бачити стару версію сайту. Саме тому при змінах у DNS завжди існує період очікування, поки нова інформація розповсюджується мережею.

Очистити кеш можна вручну. У Windows це робиться командою ipconfig /flushdns, у macOS – через sudo dscacheutil -flushcache; sudo killall -HUP mDNSResponder, у Linux – залежно від резолвера (systemd-resolved, nscd, dnsmasq). Браузери теж мають власний кеш: у Chrome він очищається через внутрішню сторінку chrome://net-internals/#dns.

Таким чином DNS-кеш допомагає у швидкодії, але під час технічних змін може бути джерелом плутанини.

Висновок

DNS – це невидимий, але критично важливий елемент інтернету. Саме він перетворює зрозумілі людині доменні імена на IP-адреси, дозволяючи нам користуватися сайтами, поштою та онлайн-сервісами без необхідності запам’ятовувати складні числові комбінації.

У статті ми розглянули, як працюють DNS-сервери, що відбувається під час запиту до сайту, де зберігаються записи та хто відповідає за їх налаштування. Ми також описали основні типи DNS-записів, їхнє значення та вплив на роботу ресурсів, пояснили, чому зміни не застосовуються одразу, яку роль відіграють файл hosts та DNS-кеш.

Розуміння принципів роботи DNS допомагає уникати технічних проблем, швидше знаходити причини збоїв і правильно налаштовувати домени. Для власників сайтів це знання є базовим – без нього неможливо забезпечити стабільність і безпеку вебресурсів.